КЗ "Іркліївський ліцей"

Школа на шляхах оновлення

БЕЗ ТВОРЧОСТІ ШКОЛА МЕРТВАГазета "Світлий шлях" від 26 квітня 1988 року

В районному відділі народної освіти про М. О. Сердюка — директора Іркліївської середньої школи — відгукуються з повагою, хоч і вважають його людиною дещо незручною: завжди з чимось не згодний, не боїться зробити по-своєму, не дуже дотримується існуюючих заборонних інструкцій. Тільки вивчивши його ближче, розумієш, що «бунтарство» в роботі Миколи Олександро­вича іде від великої любові до своєї справи, постійного вболівання за розв’я­заная проблем освіти. Днями наші кореспонденти побували в школі.

Перше враження

Не відразу зрозумієш, чим Іркліївська десяти­річка відрізняється від інших сільських навчаль­них закладів. І тільки піз­ніше починаєш здогадува­тися — тут байдужих чи бездіяльних не зустрінеш. Педагоги, їх вихованці за­йняті працею. І не такою собі — для галочки в пункті «трудове вихован­ня», а справжньою. В мо­мент нашого перебування діти у вільні від занять години розносили чорно­зем для майбутнього ден­дропарку, а в теплиці чак­лували над розсадою дів­чатка. Крім цього, школа утримує свиноферму і кро­леферму, працюють учнів­ські кооперативи, ведеть­ся будівництво житла. Од­нак особливо детально хо­тілося б зупинитись не на тому, що зроблено і ро­биться тут для прилучен­ня дітей до продуктивної праці, а розглянути шкільні справи дещо в іншому аспекті.

Орієнтир — творчість, демократизація

Успіх будь-якої ініціа­тиви без однодумців не можливий. Тим більше в такому питанні, як ство­рення найдемократичнішої школи. Ось тут ми й під­ходимо до найголовнішо­го. Цю ідею М. О. Сердюк виношував давно, можна сказати — переболів нею. Зміни, які відбуваються в нашому житті, та й вели­кий педагогічний стаж пе­реконали, що тільки від­мовившись від командно- адміністративних методів навчання можна подолати масу стереотипів, які галь­мують реформу школи.

- Ми, педагоги, — пе­реконаний директор,—зви­кли проводити з учнями виховну годину, а ось по людськи поговорити — розучились. Хоч ще на зо­рі Радянської влади де­мократична школа була реальністю. Необхідно тільки відродити, вдумли­во застосувати колишні надбання. Знаємо, що по­чинати завжди важко, од­нак іншого шляху немає. Тому постійно вивчаємо методику вчителів-новаторів країни, відому як «пе­дагогіка співробітництва». Буквально кожне поло­ження глибоко аналізуємо, шукаємо будь-яку можли­вість для застосування. Прийшли до висновку, що насамперед учитель сам повинен всією душею ро­зуміти і аналізувати свої помилки. Адже крім «на­сильного уроку», іншої структури ми не знаємо. А лозунг «Його велич­ність учень» в наші дні взагалі озвучить, як на­смішка, хоч саме цим принципом керувались та­кі відомі педагоги, як Крупська, Макаренко, Сухомлинський.

На лютневому Пленумі ЦК КПРС справедливо го­ворилось про те, що вчи­тель — центральна фігура в перебудові. Сьогодні йо­му не можна забувати, що взятий партією курс на демократизацію і глас­ність, покладає на освітян велику відповідальність — виховання будівника ново­го суспільства.

Життєздатність почи­нань можлива лише при умові рівноправного спів­робітництва між директо­ром, учителем і школярем. На думку М. О. Сердюка і його колег, без творчості, яка базується на передо­вому досвіді, школа мерт­ва. Але творчість по вка­зівках — це бутафорія, бо чим більше паперів, тим менше самого діла. Бути просто добросовісним учи­телем на сьогодні мало. Творець — ось кого че­кає і настійно вимагає школа.

Демократичні принципи у Ірклієві все вагоміше дають про себе знати. В порядку експерименту в школі проводились вибо­ри класного керівника. Для таємного голосуван­ня було запропоновано чо­тири кандидатури. Школя­рі віддали перевагу вчи­тельці біології Ларисі Ми­колаївні Митюк. Або ви­рішили дізнатись, кому з педагогів бути наставником в четвертому класі. Зібра­ли батьків, дітей і пропо­нованих класних керівни­ків, серед яких була і вчителька, яка вела клас раніше. Результат виявив­ся найнесподіванішим: її не обрали. 1 в тому, і в іншому випадку криється моральний урок, стимул для роботи над собою. В ситуації, що склалася, вчи­телям необхідно розібра­тися без амбіцій, погово­рити відверто з самим со­бою, зробити правильні висновки.

Благотворний вплив змін, які переживає шко­ла, сколихнув і діяльність громадських організацій. Не пригадують у своїй практиці іркліївчани, щоб хтось добровільно оголо­сив про своє бажання бу­ти комсоргом класу. А ось дев’ятикласниця Ярина Федорець, зваживши свої можливості, запропонува­ла свою кандидатуру на пост групкомсорга ібула обрана. Між іншим, це єдина класна комсомоль­ська організація, яка ви­знала роботу свого бюро незадовільною. Цікаво, що на думку організато­ра позакласної роботи Т. Г. Литвиненко, група діяла непогано, у всякому разі не гірше за інших. Просто, вимогливість юна­ків і дівчат до своїх справ наскільки зросла, що ре­зультати зробленого їх уже задовольнити не можуть: вони впевнені, що здатні на більше.

Те, що зараз відбувається в школі, ще раз переконує, демократизація народної освіти — не утопія, а необхідність. В найближчому майбутньому всім педколективам дове­деться працювати за при­нципами співробітництва, демократизації, правди. І дуже шкода буде, якщо через небажання деяких педагогів сходити з наїждженої колії, цей процес затягнеться.

Об’єднуючи зусилля

Багато зараз говориться про те, що в коло турбот про школу повинні бути за­лучені партійні організа­ції, батьки, самі школярі, їх наставники з виробницт­ва. У цьому відношенні Іркліївський педколектив можна сказати, на особ- ливому положенні. Л.О.Іваніщенко, голова колгоспу “Радянська Україна” не менше за вчителів пік­лується про майбутню змі­ну. Тож і не дивно, що відносини між базовим господарством і школою будуються на взаєморозу­мінні і взаємодопомозі.

Ось характерний при­клад. Недавно на запро­шення педагогів Лука Олексійович протягом трьох годин розповідав про принципи госпрозра­хунку й самоокупності, які давно діють в госпо­дарстві. Це була не проста констатація фактів, а грунтовний аналіз успіхів і невдач. Зустріч була тим більше доречною, що саме зараз шкільний ко­лектив думає над створен­ням трудового об'єднання з елементами самофінан­сування, завдяки якому вся вироблена школяра­ми продукція знайде збут.

Можна було б ще бага­то розповідати, наприклад, про нещодавно започатко­вану вулицю Вчительську, на якій уже в найближчий час буде споруджено два будинки, а для шести за­кладено фундаменти. Або про створення дендропар­ку, площею 2565 квадрат­них метрів. Але про таку кількість хороших справ одночасно розповісти важ­ко. Хочеться тільки поба­жати успіху, дуже важли­вого і потрібного колекти­вові саме зараз.

В. ЄЖАКОВА.

На знімках: (згори вниз)

• група відмінників нав­чання; робота в теплиці для шестикласниць Світ­лани ПРИСЯЖНЮК та Ірини ГРИГОРЯК — справа звична; керівник юннатів Н. М. СОРОКА з вихованкою Тетяною КУ­ЛЕЮ; іде закладка ден­дропарку; вулиці Вчитель­ській — бути.

Фото В. Романенка.